Наше опитування

Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 48

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

                                        Богданівко рідна! Пишаюсь тобою.

                                        Люди твої – свідки втрат і звитяг.

                                        В Бога благаю добру всім долю,

                                        Слава Богданівки - вічна в віках! 

Рядками історії

За п’ять кілометрів на південь від траси Київ – Чоп розташовано по обидва боки річки Марухи, притоки Корчика, мальовниче село Богданівка, Корецького району, Рівненської області.

Перша згадка про село відноситься до 1584 року. Колишня його назва Богданів. Розташовувалося воно спочатку південніше від теперішнього села на пагорбах і складалося із кількох десятків хат.

Поступово село розросталося і підходило ближче до річки.

Після другого поділу Польщі (1793) село входить до складу Російської імперії – Корецька волость – Новоград-Волинський повіт, Волинської губернії.

Події 1917 року відізвалися і в Богданівці. Тут було створено революційний комітет під головуванням сільського жителя Сухого Явтуха Івановича.

За Ризьким мирним договором, Корецька волость залишилась у складі Польщі. Село належало до Корецької волості, Ровенського повіту, Волинського воєводства.

Богданівка стала прикордонним селом. Тут на території була прикордонна польська стратниця, яка розміщувалась на тому місці, де у 1943 році збудовано церкву святої Параскеви.

По колишньому кордоні зараз розташована дубова посадка.

У 1938-1939 роках у селі підпільно збиралась молодь щосуботи у хаті Явтуха Івановича Сухого і читали заборонену українську пресу, яку привозив із Ровно студент-богданівчанин Федір Леонтійович Лук’янчук. У 1940 році він був репресований. Реабілітовано його в кінці 80-х років.

На той час у селі була чотирикласна школа, де навчання велося польською і українською мовами.

Торгівлею у Богданівці займалися сільські євреї.

17 вересня 1939 року в Богданівку увійшли радянські війська – Червона армія. Було створено радянську владу.

В селі відкрито школу, магазин. У 1940 році була спроба створити колгосп.

До нього вступила кілька сімей, головою було обрано Боровика Пилипа Кириловича.

Але з настанням 1941 року почалася велика Вітчизняна війна. На початку липня 1941 року село було окуповане гітлерівцями.

За роки війни загинули на фронті, пропали безвісти та померли від ран 51 житель села.

Під час війни у селі діяла група УПА. Станичним був Сухий Явтух Іванович. У цю групу входили Сухий Олексій, Шаправський Іван, Давидович Віктор, Вознюк Федір та інші. Проводили свої навчання у хвоїні під селом. Сухий Я. І. і з ним ще троє членів УПА були розстріляні партизанами Ковпака і поховані на кладовищі в селі Богданівка у липні 1943 року.

11 січня 1944 року війська І-го Українського фронту звільнили село Богданівка від німецько-фашистських загарбників.

Після визволення почалося відродження села. У Богданівці була створена сільська рада, головою якої було обрано Шаправського Гаврила Степановича. Селяни почали організовувати колгосп. Першими серед них були Юхименко Олексій Мефодійович, Ющук Петро Герасимович, Боровик Пилип Кирилович, Бобер Данило Семенович, Висоцька Ольга Аврамівна, Українець Петро, Харчук Ганна Федорівна, Ярмолюк Євгенія Юхимівна. Колгосп створився у 1947 році. Пізніше він почав носити ім’я В.І. Чапаєва.

Першим головою був Шаправський Феофан, а з 1947 по 1959 рік Бобер Данило Семенович. У 1959 році колгосп укрупнився з селами Бриків та Черницею. Головою якого з 1959 року до 1965 року був Глек Михайло Устинович. А в 1965 році колгосп знову став окремим господарством. І в 1965 – 1971 роках головував у селі Суржинський Іван Микитович, а з 1971 року – Здоріков Володимир Миколайович.

Великою подією для села була поява першого трактора. Першими трактористами були Шаправський Антон Гаврилович та Сухий Павло Іванович.

У селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, публічно-шкільна бібліотека, медичний заклад, заклади торгівлі, церква св. Параскеви.

Богданівка багата на поклади глини. У 1972 – 1975 роках за кошти колгоспу у селі збудовано цегельний завод.

Зараз село входить до Бриківської сільської ради. Голова – Шаправська Зоя Павлівна. Село нараховує 254 двори. Має 639 жителів. У селі 7 вулиць: Центральна, Дерманка, Береброва, Козлова, Млинівська, Вербова, Заводська.